СОН

Сон... Немає нічого прекраснішого за нього. Мені завжди хотілося, щоб один з моїх різнокольорових снів став реальністю. І от, одного чудового літнього ранку, прокинувшись від теплих сонячних променів, й побачила, шо перетворилася на тендітну, витончену квітку - лілію. Я відчула свої легесенькі і ніжні пелюстки, які тягнуться до світла і тремтять при найменшому подиху вітру.
Мені відразу захотілося оглянути, чи нічого не змінилося навкруги, але все було таке, як завжди: синє небо, лагідне сонце, веселий спів птахів, п'янкий запах квітів, і серед них я… Що робити? Мене охопило почуття страху. Я розглядала, де я? Це був величезний квітник, який сяяв різнобарв'ям кольорів і серед  них мої білі з ніжно-розовим відтінком пелюсточки лілії. Хтось схилився наді
мною і тихо заспокоїв:
- Не бійся , тебе ніхто не скривдить! - це був високий, стрункий, багряний гладіолус.
- Так, так, - прошепотіли поважні майори.
- Ми хочемо з тобою познайомитися, - вигукнули чорнобривці.
- І ми теж, і ми теж, - лунало навкруги.
-Я лілія, - відповіла сором'язливо я.

Мені тут дуже сподобалося. Ми розмовляли, милувалися танком метеликів та дзижчанням бджіл. Коли сонечко пригріло, я відчула, як мої пелюсточки розкрилися ще більше, я насолоджувалася цим теплом оточенням, в якому я була, ловила кожний сонячний промінчик, мені було так добре, спокійно затишно та мило. Раптом на мою пелюсточку хтось приземлився - це був метелик. Він дуже пильно та з цікавістю мене розглядав. Потім перелетів на ромашку, троянду, а через хвилину його навіть видно не було, мабуть перелетів до іншої клумби, а згодом і до рідної домівки. Теплий вітерець навіяв мені думки про мою родину, мені стало сумно без них, мабуть дуже хвилюються за мене. Їм навіть на думку прийти не може те, що я перевтілилася на квітку. Вже вечоріє, сонечко ховається за обрій, квіти готуються до сну,
закривають тендітні пелюсточки, складають листочки, ховають голівки. Ніщо не порушує цю тишу крім легкого подиху вітру та тихого шуму листя. П'янкий запах квітів чути далеко-далеко…

Я склала свої пелюсточки, положила голівку на листочок гладіолуса, вже майже заснула, як раптом відчула, що до мене тягнеться чиясь рука, мене хочуть зірвати. Я дуже злякалася і вся тремтіла від страху, і ось я прокинулася – це був сон. Можливо, так краще, тому що я б не хотіла, щоб мене зірвали та викинули, бо більше користі я принесу, коли просто ростиму на клумбі і моєю красою милувалися разом з іншими квітами або мене подарували людині, яка потребує любові, уваги, доброти та ласки. На мить прокинувшись, я побачила, що я знову людина і заснула знову.

Жук Лілія